Шпаргалки з педагогіки 51-60

51. Принцип науковості й доступності.

Принципи навчання (дидактичні принципи) – вихідні положення , що визначають різні сторони навчання – зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.

Принцип науковості: означає, що зміст загальноосвітнього матеріалу, що засвоюється учнями, або подається у підручниках і з інших джерел інформації, повинен відображати в собі об’єктивно існуючу дійсність, матеріальний світ, закономірності його руху і розвитку. Цей принцип потребує включення в зміст навчання науково достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки і віковим особливостям дітей.

Принцип доступності: передбачає, що зміст і методи навчання вибираються із урахуванням вікових особливостей дітей і можливостей їх загального розвитку, тобто щоб складність і важкість змісту освіти зростали поступово, у відповідності з пізнавальними можливостями учнів. Цей принцип вимагає врахування в процесі навчання відомі дидактичні правила: від легкого до складного, від відомого до невідомого, від часткового до загального, від простого до складного, від близького до далекого. Реалізація принципу доступності в поєднанні з усіма іншими принципами – основа сучасного підходу до оптимізації навчання.

52. Принцип цілеспрямованості і цілісності.

Принцип цілеспрямованості і цілісності у навчанні, який є результатом дії середовища навчальної системи на компонент дидактичної системи «Цілі навчання». Оскільки ми виділяємо чотири групи цілей: освітню, виховну, розвивальну і політехнічну, то вимога цілеспрямованості діє одночасно з вимогою єдності і цілісності навчання. Якби завдання вчителя полягало у тому, щоб забезпечити тільки засвоєння конкретного навчального матеріалу з того чи іншого шкільного предмета, то це не становило б для нього особливих проблем, що переконливо довела шкільна практика. Завдання ж полягає у тому, щоб використовуючи можливості того чи іншого навчального предмета, того чи іншого змісту навчання отримати максимально можливий розвиток розумових та емоційно-чуттєвих сил учня. А це можливо тільки тоді, коли навчання, розвиток і виховання будуть відбуватися як цілісний, єдиний процес.

53. Принцип системності, систематичності.

Відзначається, що формулювання систематичних і системних знань — злитий процес здійснення однієї і тієї ж логічної операції — систематизації знань, тобто зведення їх у певну систему. Однак деякі дослідники (П. Ерднієв, Л. Зоріна) розділяють дидактичні поняття системності і систематичності. Зокрема, систематичність — «така якість знань, яка характеризує наявність у свідомості учня змістово-логічних зв´язків між окремими компонентами знань», а системність — «така якість деякої сукупності знань, яка характеризує наявність у свідомості учня структурних зв´язків (зв´язків будови), адекватних зв´язкам між знаннями всередині наукової теорії».

Знання — це зв´язки. Тому потрібно йти від простіших зв´язків до складніших. Поповнення знань — це нарощування зв´язків, їхні поглиблення і розширення. Потрібно, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні і в свою чергу ставали фундаментом для засвоєння наступних знань.

Систематичним, регулярним має бути і контроль за навчанням учня, адже тільки такий контроль привчає його працювати щоденно, а не «сезонно», епізодично. Лише за цієї умови в учня виробиться звичка працювати щоденно, систематично, регулярно.

55. Загальна класифікація методів навчання.

Класифікація М. І. Махмутова за співвідношенням методів викладання з методами навчання:

І. Метод викладання: 1. Інформаційно-повідомляючий. 2. Пояснювально-спонукальний. 3. Спонукаючий. 4. Інструктивно-практичний.

ІІ. Метод учіння: 1. Виконавчий. 2. Репродуктивний. 3. Частково-пошуковий. 4. Пошуковий. 5. Продуктивно-практичний.

За Ю. Бабанським виходячи із структури діяльності.

1) Метод організації навчально-пізнавальної діяльності: А — словесні, наочні, практичні. Б- індуктивні, дедуктивні. В — Репродуктивні, продуктивні. Г — самостійна робота.

2) Методи стимулювання і мотивації: а–вимоги. б- покарання. в–переконання. г- заохочення.

3) Контролю і самоконтролю:

- метод усного контролю і самоконтролю

- письмового кон. і самокон.

- лабораторно-практичного кон. і самокон.

54. Методи навчання: сутність, функції, структура.

Методи навчання – це способи спільної діяльності вчителя та учнів, спрямовані на запам’ятовування системи знань набуття умінь і навичок. Структура: прийоми, дії, операції, засіб. Прийоми навчання – це сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної мети конкретного методу. Дії – це акт, цілеспрямованої діяльності, характеризується усвідомленням результату умов і шляхів його досягнення. Операції – це конкретні дії, що призводять до досягнення основної цілі. Засіб – це те що забезпечує здійснення навчання. Функції:

- Освітня ф. методів полягає перш за все в тому, щоб оптимально сприяти всебічному, гармонійному розвитку особистості.

- Виховна ф. невідривна від освітньої. Вона притаманна кожному методу навчання. Завдання вчителя – визначити, якими прийомами її легше всього забезпечити.

- Розвивальна ф. кожен метод здійснює розвивальну функцію, одні більше, інші менше.

- Спонукальна (мотиваційна) ф. полягає у формуванні спонукальних сил учіння, усвідомлення, підтримці і закріпленні пізнавального інтересу на кожному уроці.

- Контрольно-корекційна ф. забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів навчання.56. Класифікація методів навчання на основі самостійної пізнавальної діяльності учнів.

Цю групу складають пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький методи, метод проблемного вивчення матеріалу. Пояснювально-ілюстративний метод навчання. Цей метод призначений для забезпечення розуміння учнями суті матеріалу, який вивчається. Цей метод може мати такі форми вияву, як розповідь, бесіда, лекція, пояснення, ілюстрація, демонстрація дослідів, схем, картин, обговорення і т.д.

Репродуктивний метод полягає в тому, щоб забезпечити таке засвоєння матеріалу, при якому учні були б спроможні відтворити його, маючи зовнішню опору у вигляді підказки (рівень розпізнавання), або вміли відтворити самостійно та застосувати одержані знання у простій, типовій ситуації. Для того, щоб учень запам´ятав матеріал, він повинен сконцентрувати, зібрати свою силу волі, крім того, декілька разів повторити його, намагаючись запам´ятати. В основі цього методу лежить відомий психологічний закон, що для міцного запам´ятовування необхідно підкріпити його повторенням (7+2) рази.

Частково-пошуковий метод. Учень має навчитися “бачити” проблему, виділяти її серед багатьох запитань і завдань. Осмислення самої проблеми вимагає актуалізації певних знань, певного змістового простору. А це пов´язано з перетвореннями даного змісту. За цієї умови можливий розподіл всієї проблеми на підпроблеми чи завдання. У такому разі окремі з них учні розв´язують спільно з учителем, деякі самостійно..

Дослідницький метод. Важливість цього методу навчання полягає в тому, що учень сам шукає шляхи вирішення проблеми, планує сам свої дії самостійно або з мінімальною участю вчителя виділяє підпроблеми, встановлює послідовність їхнього розв´язання, безпосередньо їх вирішує, робить самостійні висновки, узагальнює їх і формулює.

Метод проблемного вивчення матеріалу становить основу проблемного навчання. Структура методу проблемного вивчення матеріалу включає в себе такі етапи:

- створення проблемної ситуації;

- формулювання проблеми;

- висунення гіпотез;

- перевірка висунутих гіпотез;

- аналіз результатів перевірки гіпотез;

- висновок і узагальнення;

- повернення до проблемної ситуації.57. Рівні засвоєння знань, їх діагностика.

Розрізняють (С. Рубіштейн) такі стадії (етапи) процесу засвоєння:

- початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

- осмислення;

- спеціальна робота, пов’язана із закріпленням матеріалу;

- опанування матеріалу — можливість оперувати ним у різних умовах.

Ця схема є загальною стратегією засвоєння. Співвіднесемо її з однією з розроблених у психолого-дидактичній площині конкретною моделлю поетапного управління формуванням розумових дій (П.Гальперін, Н.Тализіна).

Відповідно до цієї моделі розрізняють п’ять етапів у процесі засвоєння.

1.Ознайомленим. На цьому етапі учням роз’яснюють цілі дії, те, на що треба орієнтуватись при виконанні дії, як довільно її виконувати, а також формують у них необхідну мотивацію.

2. На етапі матеріальної (матеріалізованої) дії остання виконується у зовнішній, матеріальній та розгорнутій формі. Це допомагає учнямзасвоювати зміст дії (склад її операцій, правила виконання), а вчителюздійснювати об’єктивний контроль за виконанням кожної операції.

3. На етапі зовнішнього мовлення всі елементи дії подаються у формі усної чи письмової мови. Відбувається подальше узагальнення дії, проте вона ще не стає автоматизованою, «згорнутою».

4. На етапі „зовнішнього мовлення про себе дія виконується у формі проговорювання про себе. Далі дія змінюється у напрямку узагальнення ізгортання.

5. На етапі внутрішнього мовлення дія максимально згортається і автоматизується.

Внутрішній процес засвоєння знань включає три взаємопов’язані етапи (стадії).

1. На першій стадії відбувається сприймання, осмислення і запам’ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.

2. На другій стадії засвоюються навички і вміння практичногозастосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.

3. На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріпленнязнань, удосконалення практичних умінь і навичок.

58. Методи контролю, перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів.

Перевірка — це процес зіставлення того результату навчання, яким фактично володіє учень, із запланованим, це встановлення факту наявності чи відсутності знань, умінь і навичок. Оцінка навчальної успішності учнів ґрунтується на порівнянні тих результатів навчання, яких вдалося досягти, з тими, які планувалися на початку вивчення даного матеріалу і на визначенні співвідношення цих результатів. Контроль, за засвоєнням знань означає: нагляд, спостереження за учнем і перевірку його знань. Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Методи перевірки знань: спостереження, усний контроль, письмова перевірка, дидактичні тести, практична робота. Функції контролю: контролююча, навчальна, діагностико-коригуюча, стимулуючо-мотиваційна, виховна.

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Є 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий – відповідь учня при відтворенні – елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення; середнійучень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати завдання за зрзком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності; достатній учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв’язків між ними, самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями, вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Його відповідб повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча бракує власних суджень; високийзнання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; він вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і обстоювати особисту позицію.59. Засоби навчання, їх функції.

Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.

Засоби навчання дають можливість описати об´єкт вивчення або одержати його модель, виділити предмет вивчення і пред´явити його для засвоєння. Такими засобами є підручник, слово вчителя, наочні засоби, технічні засоби навчання, комп´ютер, роздатковий матеріал. Навчальні видання для учнів можна поділити на підручник, навчальний посібник, практикум. Підручник — це навчальне видання у вигляді книжки, яке вміщує систематичний виклад певної навчальної дисципліни, що відповідає навчальній програмі і затверджене офіційною інстанцією. Навчальний посібник — це навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке частково доповнює підручник. Практикум — навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєнню і закріпленню курсу.

Засоби наочності. Наочність — один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 відсотків усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об´єкти вивчення, сприяють цілісному сприйманню цього об´єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів. Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні.

Технічні засоби навчання. Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зображувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для використання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно- та відео техніки. Функції:

- Освітня ф. методів полягає перш за все в тому, щоб оптимально сприяти всебічному, гармонійному розвитку особистості. - Виховна ф. невідривна від освітньої. Вона притаманна кожному методу навчання. Завдання вчителя – визначити, якими прийомами її легше всього забезпечити. — Розвивальна ф. кожен метод здійснює розвивальну функцію, одні більше, інші менше. - Спонукальна (мотиваційна) ф. полягає у формуванні спонукальних сил учіння, усвідомлення, підтримці і закріпленні пізнавального інтересу на кожному уроці. — Контрольно-корекційна ф. забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів навчання.

60. Різноманітність форм організації навчання.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку й у певному режимі. Види: колективна(уроки, лекції, семінарське заняття, практикум, екскурсії, факультативні заняття, предметний гурток, консультація); індивідуальна (домашня робота, реферат, дипломні, курсові).

Колективнні: Урок – це логічно закінчена цілісна обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за сталим розкладом, під керівництвом вчителя з постійним складом учнів. Семінар – організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу. Практикум – полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вмінні і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії тощо. Факультатив – форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва. Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва, природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об’єктів, явищ дійсності, їх взаємозв’язків і взаємозалежностей. Предметний гурток – сприяє поглибленню набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Консультація – суть її полягає у розтлумачені учням складних для пізнання і осмислення проблем.

Індивідуальні: Домашня робота – основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності.

Реферат – короткий письмовий виклад основних висновків дослідження на певну тему.

Курсова – призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Дипломна — передбачає розширення і поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь та навичок із спеціальності, застосування їх при вирішенні конкретних проблем виробництва.