конспект першого уроку Шевченко

Конспект першого уроку ,присвяченого

200-річчю від дня народження

Т.Г.Шевченка

Мета:

пізнання учнями постаті Великого Кобзаря, актуальності його творчості; виховання любові до рідного краю; пробудження національної самосвідомості; патріотичне виховання і розвиток почуття гордості за свій народ, Батьківщину; узагальнення знань з історії та культури українського народу, його традицій, звичаїв і обрядів; формування готовності здобувати якісну освіту і добрими справами збагачувати Батьківщину.

Обладнання:

Рушник на дошці і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

На столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Мультимедійна презентація «Великий Кобзар», виставка художніх творів Т.Г. Шевченка.

Хід уроку

Слово вчителя:

9 березня 2014 року український народ відзначатиме 200 років від дня народження Т.Г.Шевченка. Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори і світлу добру пам’ять про себе. Він пробуджував любов до своєї Батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. Ми повинні завжди пам’ятати про генія українського народу.

Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Учень :

Мова українська – то Шевченка слово,

Лесі Українки і Марка Вовчка.

Учень :

Мова українська – то дарунок Бога,

Це барвисте слово генія Франка.

Учень :

Мова українська – це і степ широкий,

Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень :

Мова українська – океан глибокий

Мудрості народу – вічної краси.

Вчитель:

Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

Учень : …Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні

Один, чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

Бере і забиває дих,

Щоб ти скорився і притих.

Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!

Учень :Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Учень : Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Учень : І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пам’янути

Незлим тихим словом.

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Вчитель : “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

Учень :

Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.

Учень :

Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

Вчитель:

9 березня 1814 року недалеко від Канева, в селі Моринцях, що на Черкащині в ро-

дині Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, народився син Тарас.

Дитинство Тараса не було щасливим.Тяжка праця і злидні поклали в могилу матір.

Батько одружився вдруге, взявши вдову з дітьми.В хаті почалися сварки, бійки, докори. Сяк-так жилося, поки живий був батько. Але він застудився в дорозі, помер слідом за матір’ю.І не стало сиротам життя у своїй хаті.

Учень(читає уривок із вірша “ Якби ви знали, паничі…”).

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину…В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло…Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи –

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете ?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Вчитель:

Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглим сиротою.

Не було нічого в хлопця-сироти, не було талану, тобто долі, але був талант, прагнення вчитись. Подавсь у науку до місцевого дяка.Та дяк більше знущався з Тараса, ніж учив його.Він утік від нього, бо почув, що в сусідньому селі є дяк, який вміє малювати.Але і цей

дяк вчити хлопчика не збирався.І знову пошуки роботи, найми, аби десь дістати шматочок

хліба, якусь одежину. Повернувся Тарас до свого села, деякий час пас свиней у свого дядь-

ка, а пізніше – громадську череду.

Учень.(читає вірш “Мені тринадцятий минало).

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога ……………

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся богу … І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала ………

Вчитель.:

Ще будучи пастухом, Тарас завжди мав при собі зшиту з паперу маленьку книжечку, в якій малював і записував народні пісні.

Учень.( читає вірш А.О. Козачковському ).

Давно те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя- дяка,

Гарненько вкраду п’ятака –

Бо я було трохи неголе,

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду

Або “ Три царіє со дари ”.

Та сам собі у бур’яні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу.

Учень:

Доля закинула Тараса далеко від рідного села, аж у Петербург, де до 24-річного

віку він залишався кріпаком пана Енгельгардта, не маючи змоги ні вчитися, ні малювати.

Лише у 1838 році група друзів викупила його з неволі.

Жадібний Енгельгардт одержав 2500 карбованців, а щасливий Шевченко уже через два

місяці здав свій перший іспит до рисувальних класів імператорської Академії мистецтв.

Працював, не лінуючись, вдень і вночі, тож мав гарні успіхи в навчанні.А ще писав вірші. Слова-діти, слова- сльози просились на папір.1840 року народився “Кобзар”.

За бунтарські вірші 33- річного Тараса Шевченка забрали в солдати. На засланні

в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною.Ось послухайте, якою ніжністю і

тугою за рідним краєм, пройняті його вірші і поеми.

Учень ( читає вірш “ Садок вишневий коло хати…”).

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,



Страницы: 1 | 2 | Весь текст